ІСТОРИКО-КАНОНІЧНИЙ КОМЕНТАР ПРАВИЛ НІКЕЙСЬКОГО СОБОРУ

Анотація

У рік відзначення 1700-ліття Першого Вселенського Собору особливого значення набуває осмислення його канонічної спадщини у світлі сучасного богослов’я та церковного права. У статті здійснено лаконічний історико-канонічний аналіз двадцяти правил, ухвалених Нікейським Собором 325 р. Розглянуто історичні передумови їх формування, проблематику церковного життя, що зумовила появу цих канонів, а також джерела, на які вони спиралися, зокрема Священне Писання, апостольське передання, досвід помісних соборів та вчення Отців Церкви. Показано, що Нікейський Собор не лише відреагував на актуальні виклики свого часу, але й надав ухваленим нормам вселенського характеру, чим заклав фундамент для подальшої систематизації канонічного права. Особливу увагу приділено значенню цих правил для формування канонічної традиції Православної Церкви та їх актуальності в сучасному богословсько-правовому дискурсі.

In the year marking the 1700th anniversary of the First Ecumenical Council, the reflection on its canonical legacy acquires particular importance in the light of contemporary theology and church law. The Council held in Nicaea in 325 was an unprecedented act of ecclesial conciliarity: the gathering of more than three hundred bishops from various regions confirmed the universal scale and significance of this event. The Nicene Council emerged as the Church’s response to the threat of dogmatic division and at the same time as the first institutional embodiment of the unity of the Church at the conciliar level. Special attention in this article is given to the canonical legacy of this assembly. A historical and canonical analysis of the twenty canons adopted by the Council is carried out. The study examines the historical preconditions for their formation, the problems of church life that necessitated their appearance, as well as the sources on which they were based: apostolic tradition, the experience of local councils, and the teaching of the Fathers of the Church. It is shown that the adopted canons possessed a clear logical and structural composition and a distinctly formulated normative purpose, reflecting the Church’s responses to the pressing challenges of its time. It is determined that the rules of the Nicene Council dealt with the ordination of clergy, the definition of church jurisdiction, the establishment of canonical boundaries between dioceses, the treatment of apostates and heretics, as well as disciplinary norms for the clergy. Their significance for the formation of the canonical tradition of the Orthodox Church and their relevance for modern theological and legal discourse are emphasized. The conclusion is drawn that the canons of the First Ecumenical Council remain not only a historical monument but also a living source of church law, which retains its authority thanks to the steadfast foundations of faith, ecclesiastical order, and pastoral responsibility.