ЗІШЕСТЯ ХРИСТА ДО ПЕКЛА У ПЕРШОМУ СОБОРНОМУ ПОСЛАННІ АПОСТОЛА ПЕТРА (3, 19–20; 4, 6): ЕКЗЕГЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

У статті здійснено екзегетичний аналіз уривків із Першого соборного послання апостола Петра (1 Пет. 3:19–20; 4:6), які стосуються таємничого і богословськи складного вчення про зішестя Ісуса Христа до пекла. Увага зосереджена на тлумаченні вислову «Він і духам, які були у в’язниці, прийшов і проповідував», що упродовж століть викликало численні суперечки серед отців Церкви, середньовічних теологів і сучасних екзегетів. Проаналізовано ключові терміни, богословський контекст, жанрові особливості і герменевтичні труднощі, пов’язані з інтерпретацією цього фрагмента, а також окреслено вплив юдейських апокрифів (зокрема Книги Еноха) на богословське мислення автора Послання.

Коротко cхарактеризовано рецепцію цієї доктрини в історії Церкви, зокрема у творах Климента Олександрійського, Орігена та блаж. Августина. Зазначено, що зішестя до пекла (лат. descendit ad inferos) ніколи не вважалося вичерпно зрозумілим або офіційно визначеним елементом віровчення Православної Церкви, хоча й увійшло до деяких символів віри ранньої Церкви, зокрема на латинському Заході. Акцент зроблено на сучасних підходах до біблійної екзегези, які зосереджують увагу на особливостях семітської антропології та космології, що дозволяє краще зрозуміти біблійний текст у його оригінальному культурному і богословському контексті.

Показано, що поняття «духів у в’язниці» не обов’язково слід розуміти як душі померлих людей, а радше як духовні істоти, що спричинили допотопний бунт, описаний у Бут. 6:1–4, а також у Книзі Еноха. У цьому світлі проповідь Христа трактується не як євангелізація задля спасіння померлих, а як проголошення Його перемоги над злими силами та духовною владою, що протистоїть Богові. Така інтерпретація узгоджується з апокаліптичним баченням, яке домінує в есхатологічних уявленнях Нового Завіту.

Підкреслено, що згадані тексти не є прямим доказом всеохопного спасіння або можливості навернення після смерті, наведено інші місця із книг Нового Завіту, які більш влучно окреслюють універсальність справи спасіння, звершеного Христом. Натомість вони мають на меті підкреслити перемогу воскреслого Христа над смертю, гріхом і духовною темрявою ворожих сил, щоб підтримати християн, які страждають від вороже налаштованого середовища. Пропоновані вирази із 1 Пет. інтерпретуються як момент божественного тріумфу, а не місія євангелізації серед мертвих.

У статті також розглядається сучасна актуальність цієї доктрини, її символічна і сотеріологічна цінність у християнському богослов’ї, а також значення для сучасної герменевтики, яка прагне зберегти глибину та містерію віри в умовах постмодерної культури.

The article presents an exegetical analysis of passages from the First Epistle of Peter (1 Pet. 3:19–20; 4:6), which concern the mysterious and theologically complex doctrine of Christ’s descent into hell. The focus is on interpreting the phrase “He went and preached to the spirits in prison,” which has provoked significant debate among Church Fathers, medieval theologians, and modern exegetes alike. Key terms are examined, along with the theological context, literary characteristics, and hermeneutical difficulties associated with interpreting this passage. The influence of Jewish apocrypha—particularly the Book of Enoch—on the theological thinking of the Epistle’s author is also outlined.

The article briefly traces the reception history of this doctrine within the Church, especially in the works of Clement of Alexandria, Origen, and St. Augustine. It notes that the descent into hell (descendit ad inferos in Latin) has never been considered a fully defined or exhaustively understood element of Orthodox doctrine, although it was included in some early Church creeds, especially in the Latin West. Emphasis is placed on modern exegetical approaches that highlight the features of Semitic anthropology and cosmology, which help elucidate the biblical text within its original cultural and theological context.

The article argues that the expression “spirits in prison” need not refer to the souls of deceased humans, but rather to supernatural beings responsible for the pre-flood rebellion described in Genesis 6:1–4 and in the Book of Enoch. In this light, Christ’s proclamation is interpreted not as evangelization for the salvation of the dead, but as a declaration of His victory over evil powers and spiritual forces opposed to God. This interpretation aligns with the apocalyptic worldview that dominates New Testament eschatology.

It is emphasized that these texts do not provide direct evidence for universal salvation or the possibility of post-mortem conversion. Instead, other New Testament passages more clearly articulate the universality of salvation accomplished by Christ. The purpose of these verses, rather, is to underscore the victory of the risen Christ over death, sin, and the spiritual darkness of hostile forces, intended to strengthen Christians suffering in a hostile environment. The expressions in 1 Peter are interpreted as moments of divine triumph, not as a mission of evangelization among the dead.

The article also discusses the contemporary relevance of this doctrine, its symbolic and soteriological value in Christian theology, and its significance for modern hermeneutics, which seeks to preserve the depth and mystery of faith in a postmodern cultural context.