СУСПІЛЬНО-ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В XVII СТОЛІТТІ ЯК ПЕРЕДУМОВА СТВОРЕННЯ ТРЕБНИКА СВЯТИТЕЛЯ ПЕТРА МОГИЛИ

Анотація

У статті здійснено літургічно-богословське та історіософське висвітлення суспільно-церковного життя Української Церкви в XVII ст. як контексту формування рис власне «київського християнства». Зроблено наголос на національних почуттях і боротьбі українців за право на існування в умовах католицької Речі Посполитої, коли національна українська свідомість відчувала кризу занепаду Православної Церкви. Звернено увагу, що на той час в Україні поширювались ідеї Реформації: з’явились протестантські спільноти кальвіністів, лютеран, прихильнів соцініанства й гуситів. Аргументовано, що під ударами Контрреформації та завдяки діяльності ордену єзуїтів реформаційні процеси в Польщі й Литві були зупинені та спрямовані на прозелітизм стосовно православних. Доведено, що висвята Єрусалимським патріархом Феофаном ІІІ 1620 р. єпископів для Київської митрополії на чолі зі святителем Йовом Борецьким стало поштовхом протиставити воюючим католикам слабо організовану та слабо інтелектуально захищену Православну Церкву. З’ясовано, що лише поодинокі князі та магнати залишились вірними православ’ю, як-от князі Григорій Ходкевич і «некоронований король України» Костянтин Острозький. Підкреслено, що з поставленням на київську кафедру святителя Петра Могили настали 22 роки «могилянської доби» – період розквіту духовності й узаконення Православної Церкви в Україні, бо, маючи підтримку серед політичних кіл Речі Посполитої та православної шляхти, митрополит Петро зрівняв у правах православних із католиками на урядовому рівні, засуджуючи втручання держави в церковні справи. При цьому підкреслено, що «Євхологіон, альбо Молитвослов, ілі Требник» 1646 р. Петра Могили є найбільшим внеском київської літургійної школи в загальноправославну богослужбову традицію. Наголошено на Требнику як прагненні святителя синтезувати відправи церковних таїнств за грецькими взірцями з українськими звичаями та латинськими чинами богослужбових книг.