ПСЕВДОІСТОРИЧНИЙ НАРАТИВ «РУСЬКОГО МІРА» В ЙОГО ІСТОРИЧНО-БОГОСЛОВСЬКОМУ ВИМІРІ

Анотація

У статті розглянуто псевдоісторичний наратив російської пропаганди, відомий під назвою «руський мір». Актуальність теми зумовлена тим, що сьогоднішня російсько-українська війна є прямим продовженням ідеології Росії. Для успішного протистояння агресії потрібно не лише зміцнювати військовий та економічний потенціал України, а й, пам’ятаючи слова Спасителя про те, що слід боятися тих, «хто може занапастити душу» (Мф. 10:18), піклуватися про духовний розвиток нашого суспільства, даючи адекватну оцінку російським псевдоконцептам на зразок «руський мір».

Проаналізовано основні праці, що сформували підвалини сучасної російської ідеології, яка виражена в наративі про «руський мір»: М. Дьяконова «Власть московских государей» (СПб., 1889), послання старця Філофея, у якому проголошено Московію спадкоємницею «обох Римів» («Библиотека литературы Древней Руси» (Спб, 1997), М. Ульянов «О времени зарождения на Руси концепции „Москва – Третий Рим”» (Москва, 2010), А. Бєляєв «Про безбожність і антихриста» (Сергиев Посад, 1898). Висвітлено публікації з критикою цього ідеологічного міфу: Д. Донцов «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» (Дрогобич, 2011), с. Плохій «Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні» (Київ, 2006).

Сучасним провідником ідеї «руського міра» є російський філософ А. Дугін. У своїй праці «Основы геополитики: Геополитическое будущее России. Мыслить пространством» (Москва, 2000) він переосмислює цей наратив відповідно до тих, реалій, у яких, на його думку, опинилася Росія у своєму протистоянні із Заходом. Праця митрополита Івана Сничова «Самодержавие духа» (Институт русской цивилизации, 2007) являє собою екскурс в самі найпотаємніші «мрії» російського чорносотенного патріота. Інтернет-ресурси, які були використані для написання статті, — це передусім публікації рішень соборів РПЦ, ПЦУ та УГКЦ, а також печально відома «Валдайська промова» В. Путіна.