ПИТАННЯ КАНОНІЧНОСТІ ТА АПОСТОЛЬСЬКОГО ПРЕЄМСТВА ЄПИСКОПАТУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ СИНОДАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ У 1920-Х РОКАХ

Анотація

Апостольське преємство є одним із наріжних каменів еклезіології, що виражає безперервну передачу благодаті та церковної влади від апостолів до їхніх наступників через рукопокладення. Ісус Христос, Вічний Первосвященник, силою життя вічного (Євр. 7:13,17), після звершення Свого спасительного подвигу та воскресіння з мертвих, дарував апостолам – а в їхній особі й їхнім наступникам – через Святого Духа виключне право бути посередниками між Богом і людиною для навчання, священнодіяння та управління в Церкві. Статтю присвячено аналізу богословсько-канонічного осмислення апостольського преємства, коли в межах Православної Церкви виникла суперечка щодо благодатності та канонічної легітимності обновленської ієрархії. Метою статті є аналіз апостольского преємства єпископату Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви (УПАСЦ), процес їх прийняття до складу Російської Православної Церкви (РПЦ) та приклади полеміки щодо канонічності деяких обновленських єпископів.

Головними акцентами є аналіз позицій Російської Православної Церкви щодо апостольського преємства обновленської ієрархії та підхід УПАСЦ, що прагнула зберегти єдність із вселенським православ’ям. Особлива увага приділена питанням аргументації безблагодатності обновленських єпископів та чину їх прийняття в РПЦ. У заключній частині статті розглянуто конкретний приклад полеміки між представниками двох напрямів, який демонструє практичне застосування богословських аргументів у процесі визначення канонічності. Результати дослідження засвідчують, що дискусія про апостольське преємство у 1920-х роках мала не лише теоретичний, а й еклезіологічно-політичний характер: вона виявила глибоку різницю у розумінні природи Церкви, її соборності та меж благодатності.