РЕЛІГІЙНІ ПРАКТИКИ У КРИЗОВИХ УМОВАХ: АДАПТАЦІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ТРАДИЦІЇ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Анотація

Статтю присвячено вивченню адаптації православної релігійної практики в Україні в умовах повномасштабної війни, розв’язаної росією у 2022 р. Автор аналізує, яким чином Православна Церква України відповіла на безпрецедентні виклики, зберігаючи вірність богословським принципам і церковному переданню та водночас розширюючи поле практик за межі суто богослужбового виміру. Окремо досліджено нові літургійні форми й молитовні тексти, створені на запит воєнної реальності (молитви за перемогу, за захисників, за постраждалих; особливі формули для поховання), а також інституційні рішення Священного Синоду ПЦУ від 7 березня 2022 р., які визначили пастирські дії у воєнний період: можливість звершення богослужінь у бомбосховищах, спрощення обрядової практики, благословення на використання звичайного хліба у надзвичайних умовах та дозволи на скорочення похоронного чину. Показано трансформацію храмового простору як місця сакрального та громадянського призначення (укриття, «пункти незламності», осередки національної пам’яті) і розкрито ширший соціальний вимір церковного служіння: волонтерсько-благодійні ініціативи парафій, гуманітарна допомога військовим та вимушено переміщеним особам, капеланське служіння у військових частинах і медичних закладах, програми психологічно-терапевтичної підтримки сімей загиблих і поранених. Проаналізовано цифрові форми пастирської комунікації, що виникли як оперативна відповідь на загрози безпеці (трансляції богослужінь, онлайн-проповіді, дистанційний катехизис) в аспекті їх відповідності канонічним нормам і душпастирській доцільності. Стаття доводить, що ПЦУ продемонструвала здатність поєднувати традицію й гнучкість, сакраментальний центр і соціальну дію: літургійна молитва переходить у «літургію після літургії» як служіння ближньому, а церковна спільнота постає простором солідарності, підтримки та морального авторитету, який забезпечує духовний супровід вірних в екстремальних обставинах війни і формує підвалини гуманітарної безпеки та суспільної єдності впродовж воєнного та післявоєнного часу.