КАТЕГОРІЯ «СУМЛІННЯ» У ДРУГІЙ ГЛАВІ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН

Анотація

У статті здійснено екзегетичний аналіз змісту другої глави Послання апостола Павла до римлян, а також її контексту. Виявлено, що апостол Павло надає грецькому поняттю «сумління» сенсу та функціонального значення, аналогічного до прийнятого в біблійному юдаїзмі поняття «серця». Показано, що оскільки євреї, як і язичники, згрішили, вони опинилися в однаковому становищі стосовно правди Божої, незважаючи на те що перші мали можливість влаштовувати своє існування під керівництвом об’явленого Богом Закону, а другі керуватися природним Законом, записаним в їхніх серцях. Виокремлено одну з магістральних ідей «апостола язичників»: з огляду на те, що Закон виявився безсилим у справі спасіння людства, Бог здійснює і втілює Свою правду, виявляючи вірність Своїм обітницям, спасаючи всіх даром, силою крові Ісуса Христа (Рим. 3: 25). Указуючи, що все людство, без винятку і привілею, перебуває в однаковому занепаді перед Богом, апостол Павло наголошу на тому, що спасіння для юдеїв і язичників може бути досягнуте тільки через віру в Ісуса Христа Сина Божого. З’ясовано, що головною метою аргументації апостола в контексті теми спасіння є намагання переконати адресатів послання щодо одного важливого критерію, на підставі якого вирішується, хто є праведним перед Богом, а хто ні, тобто переконання юдеїв до обрізання серця, а язичників до обрізання сумління, до повного підпорядкування їх волі Божій, об’явленій в Ісусі Христі. Кожна людина може стати учасником дару благодаті через визнання віри в Спасителя Ісуса Христа. Однак щоб досягнути слави та честі Божої у вічності, вірні повинні формувати свої серця й сумління новим Законом, тобто обрізати їх Євангелієм Ісуса Христа Сина Божого, яке стало єдиною силою Божою для спасіння всіх (Рим. 1: 16). Таким чином, доказом здійснення започаткованого Ісусом Христом процесу спасіння є очікування суду в кінці віків над усім людством, який відбудеться на підставі Євангелія.