РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ: ШЕВЧЕНКО В. ПОСВЯТА ГРИГОРІЮ СКОВОРОДІ: З НАГОДИ 300-ЛІТНІХ РОКОВИН ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕНІАЛЬНОГО СИНА УКРАЇНИ

Анотація

Рецензована книга є римованим осмисленням творчості видатного філософа, поета, байкаря, педагога, музиканта, релігійного мислителя Григорія Савича Сковороди. Крім помітних художньо-поетичних достоїнств твору та мелодійності його звучання варто відзначити високу культуру викладу матеріалу, його інтелектуальний рівень. У «Посвяті…» виразно простежуються такі структурні компоненти творчого «Я» видатного релігійного мислителя як «Григорій Сковорода і Ісус Христос», «Григорій Сковорода і Біблія», «Григорій Сковорода і антична філософія», «cковородинівський образ фонтану» тощо. Чільне місце у творі посідає «горизонтальна» проблематика. Її фокус становить непростий спектр відносин Сковороди зі своїм середовищем, яке передусім становили особи, з якими доля зводила Григорія Сковороду в часі справлення ним обов’язків домашнього вчителя, а також викладача Переяславського та Харківського колегіумів. Справжнім гімном буттю та прославою вікопомних справ мислителя стала заключна частина римованої «Посвяти…», в якій ювілянт постає у сонмі богообраних як молитвенник та небесний заступник України. Особливо вражає евристичність інтерпретаційних підходів та багатий арсенал художньо-
поетичних засобів виразності. Філософія Сковороди в усій повноті її проблемно-тематичного розмаїття – це значно глибше явище, ніж може здаватися на перший погляд. Вона спонукає до глибоких богословських роздумів і здатна задовольнити найвибагливіші духовно-інтелектуальні запити часу та його знакових виразників. У кожному разі, іконічне богослів’я  видатного мислителя, мова його символів, інтертекстуальні прочитання біблійного наративу та спроби подолати ексклюзивістську психологію православного богомислення та інші аспекти філософствування Сковороди дають для такого твердження чимало поживи та підстав. Розглядаючи Сковороду як Божу людину, яка набула містичного досвіду і обрала своїм життєвим кредо чеснотне сходження на гору святості, туди, де щастя без міри і любов без кінця, В. Шевченкові вдалося «піймати» хвилю вічності. У кожному разі, його «Посвята» може сприйматися і як сповідальна оповідь про Вічного, про вічне та про вічність, і як особисте звірення про те, палким виразником і ревним поборником чого був Г. Сковорода. Переконаний, що рецензована книга може посісти чільне місце серед найкращих здобутків вітчизняної сковородиністики.