РЕЛІГІЙНІ ПРАКТИКИ У КРИЗОВИХ УМОВАХ: АДАПТАЦІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ТРАДИЦІЇ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Анотація

Статтю присвячено вивченню адаптації православної релігійної практики в Україні в умовах повномасштабної війни, розв’язаної росією у 2022 р. Автор аналізує, яким чином Православна Церква України відповіла на безпрецедентні виклики, зберігаючи вірність богословським принципам і церковному переданню та водночас розширюючи поле практик за межі суто богослужбового виміру. Окремо досліджено нові літургійні форми й молитовні тексти, створені на запит воєнної реальності (молитви за перемогу, за захисників, за постраждалих; особливі формули для поховання), а також інституційні рішення Священного Синоду ПЦУ від 7 березня 2022 р., які визначили пастирські дії у воєнний період: можливість звершення богослужінь у бомбосховищах, спрощення обрядової практики, благословення на використання звичайного хліба у надзвичайних умовах та дозволи на скорочення похоронного чину. Показано трансформацію храмового простору як місця сакрального та громадянського призначення (укриття, «пункти незламності», осередки національної пам’яті) і розкрито ширший соціальний вимір церковного служіння: волонтерсько-благодійні ініціативи парафій, гуманітарна допомога військовим та вимушено переміщеним особам, капеланське служіння у військових частинах і медичних закладах, програми психологічно-терапевтичної підтримки сімей загиблих і поранених. Проаналізовано цифрові форми пастирської комунікації, що виникли як оперативна відповідь на загрози безпеці (трансляції богослужінь, онлайн-проповіді, дистанційний катехизис) в аспекті їх відповідності канонічним нормам і душпастирській доцільності. Стаття доводить, що ПЦУ продемонструвала здатність поєднувати традицію й гнучкість, сакраментальний центр і соціальну дію: літургійна молитва переходить у «літургію після літургії» як служіння ближньому, а церковна спільнота постає простором солідарності, підтримки та морального авторитету, який забезпечує духовний супровід вірних в екстремальних обставинах війни і формує підвалини гуманітарної безпеки та суспільної єдності впродовж воєнного та післявоєнного часу.

The article examines the adaptation of Orthodox religious practice in Ukraine under the conditions of the full-scale war launched by Russia in 2022. The author analyzes how the Orthodox Church of Ukraine (OCU) has responded to unprecedented challenges, remaining faithful to theological principles and ecclesial Tradition while simultaneously expanding its field of practice beyond the strictly liturgical dimension. The study considers new liturgical forms and prayer texts developed in response to wartime realities (prayers for victory, for defenders, and for those affected; special formulas for burials), as well as the institutional decisions of the Holy Synod of the OCU of 7 March 2022, which defined pastoral actions for the wartime period: the possibility of celebrating services in bomb shelters, the simplification of ritual practice, a blessing to use ordinary bread in exceptional circumstances, and permissions to abbreviate the funeral rite. The article also shows the transformation of church space into a venue that is both sacred and civic (shelters, “points of invincibility,” sites of national remembrance) and discloses the broader social dimension of ecclesial service: parish-based volunteer and charitable initiatives, humanitarian assistance to the military and internally displaced persons, chaplaincy in military units and medical institutions, and programs of psychological and therapeutic support for the families of the fallen and the wounded. Digital forms of pastoral communication that emerged as an operational response to security threats (streamed services, online preaching, and distance catechesis) are analyzed in terms of their conformity with canonical norms and pastoral prudence. In sum, the article argues that the OCU has demonstrated the capacity to unite tradition and flexibility, the sacramental center and social action: liturgical prayer is extended into the “liturgy after the Liturgy” as service to one’s neighbor, while the church community becomes a space of solidarity, support, and moral authority that provides spiritual accompaniment to the faithful in the extreme circumstances of war and lays the groundwork for humanitarian security and social cohesion throughout wartime and the post-war period.