БОГОСЛОВСЬКИЙ ВНЕСОК СВЯТИТЕЛІВ ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО ТА ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА У ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕРМІНОЛОГІЇ «УСІЯ» ТА «ІПОСТАСЬ» У ПІСЛЯНІКЕЙСЬКИЙ ПЕРІОД

Анотація

У статті досліджено внесок святителів Василія Великого та Григорія Богослова у формування та розвиток термінології «усія» та «іпостась» у післянікейський період (IV ст.), коли християнська Церква зіткнулася з необхідністю чіткого розмежування богословських понять для захисту догмату Святої Тройці. На основі детального аналізу їхніх творів, зокрема «Листів» та «Про Святого Духа» Василія Великого і «Богословських слів» Григорія Богослова, а також свідчень церковних істориків (Євсевій Кесарійський, Созомен, Феодорит) і сучасних українських досліджень (Г. Лубачівський, В. Сміх), показано, що Каппадокійці закріпили формулу «μία οὐσία – τρεῖς ὑποστάσεις» («одна усія — три іпостасі»), яка стала основою православної тринітарної та христологічної думки. У статті проаналізовано термінологічну ситуацію після Нікейського Собору (325 р.), де брак чіткості призводив до єретичних спотворень, таких як аріанство чи савеліянство, і висвітлено, як Василій Великий через філософські аналогії (наприклад, людська природа) розмежував спільну сутність і особові способи існування, а Григорій Богослов поєднав апофатизм і катафатизм, наголошуючи на єдності Божества в любові. Їхня термінологія лягла в основу догмату Халкидонського Собору (451 р.), де сформульовано єдність іпостасі і двох природ у Христі. Сучасне українське богослов’я активно використовує спадщину Каппадокійців для відновлення богословської освіти, інтеграції патристичних понять у літургійну практику та міжконфесійний діалог, що підкреслює актуальність їхнього внеску.